Минає час нестримною ходою,
Лишає зморшки часу на чолі.
Та рідна школа — це як вічна доля,
Притулок щастя, маяків вогні.
Сьогодні ви — не гості, а – родина,
Ви звідусіль зійшлися на поріг.
Це ваша школа, і вона – єдина,
Початок всіх незвіданих доріг.
Ви тут навчались мріяти й кохати,
Ділити разом радість і печаль,
І жити так, щоб світло захищати,
Та за дитинством невимовно жаль.
Вертайтеся сюди, в домівку рідну,
Де пам’ятають кожен ваш урок.
Хоча б на мить відчути дзвоник срібний
І в юність світлу знов зробити крок.
Згадайте все: і гамір в коридорах,
І перші кроки в «науковий світ»,
І вчителів — суворих, але добрих,
Що в кожнім серці залишали слід.
Летять роки, мов журавлині зграї,
Міняється життя навколо вас,
Та Требухівська школа розкриває
Обійми теплі, повернувши час.
І пам’ять вас веде у клас знайомий,
Де крейда, друзі, слово – як нове.
Де кожен кут — до болю вам відомий
І де дитинства щастя оживе.
Щороку в лютому дружна Требухівська шкільна родина знову збирається разом, щоб пригадати дитячі роки. В умовах сьогодення це важко зробити наживо у стінах рідної школи, але в серці кожного ця зустріч відбувається. То ж і зараз ми пригадаємо випускників-ювілейників, хоча й віртуально. Але двері школи завжди для них відчинені!