Тривоги не завадили нам зустрітися сьогодні із Світланою Вертолою, красивою, розумною, бойовою і ніжною дівчиною, яка вже стала письменницею. Рік тому ми вперше вітали її у нас. І от тепер знову вона з нами. З новою книжкою, як і обіцяла. “Юна. Війна”. Це її історія і кожного з нас. Тепла зустріч! Обійми! Емоції! Враження! Це так нам зараз усім необхідно!
Як важко над містом зітхає зоря,
Що буде – не знає ніхто.
І дати життя не у календарях,
Це шанс на щасливий квиток.
Пульсує в артеріях гаряче кров.
Та раптом життя – наче сон.
І навпіл усе. І вмирає любов.
І тиша кричить в телефон.
А Юна – не юна, доросла уже,
Так рано усе відбулось.
Її Іловайськ – ніби місто чуже,
Страшне оселилося щось.
І двадцять четверте. І рік двадцять два.
І лютий, немов назавжди.
Душа вже поранена. Тільки жива.
Посеред страшної біди.
А Рома? Ромео? Ти зрадник чи ні?
І совість тебе не шкребе?
Ти просто загинеш на клятій війні.
І час не згадає тебе.
Любов ще живе. Тільки серед сирен
Ніхто не розкаже, чому.
Вже не пам’ятаєш ні дат, ні імен,
Складаючи торбу в пітьму.
І дах у зірках, і молитися в ніч –
Це стане буденно тепер.
А ми залишаємось. Ми пліч-о-пліч.
Як тільки почався четвер.
Оксана Шевченко
